Ірина Фаріон
Народний депутат України
Член політради ВО "Свобода"

24 квітня 2014 Ірина Фаріон: Шантаж Язиком

"Хто визволився сам, - той вільним буде", - каже велика Леся. Характерно, що на вулиці Грушевського на стінах Академії Наук зображений портрет Лесі Українки саме з цим гаслом. Ми визволилися від фізичної присутности серійного вбивці Януковича, за якого на президентських виборах проголосувало понад 8 мільйонів громадян України. Тепер його, за даними соціології, і далі вважає президентом лише 10% населення. Більшої гуманітарної катастрофи годі собі уявити, ніж такий вибір певної і своєрідної частини українського суспільства. За терени дислокації саме цих виборців Януковича зараз змагається наш одвічний московський ворог. Путін сараною пре туди, де втрачена українська ідентичність, головним знаком якої є МОВА.

Тому через своїх агентів типу єфремових, симоненків, тарут та інших політиків-паралітиків, що називають себе опозиціонерами і кандидують у президенти, звучить вимога надати мові окупанта статусу другої державної мови (або продовжити дію закону Колєсніченка). Це означає узаконити на території України ворожу для українців російську державу. "Чия мова, - того й влада", - знали про це ще древні римляни, однак не здатен цього усвідомити ні теперішній український найвищий політикум, ні певна частина громадян України з колонізованим мисленням і споживацькими пріоритетами. З таким ураженим гнітом людським капіталом годі думати про швидку побудову Національної Держави, яку ми, передусім націоналісти, заманіфестували на майдані. Зовсім не для теперішніх нібито рейтингових кандидатів у президенти прокладала криваву дорогу Небесна сотня, і зокрема 18 убитих "свободівців" і тисячі поранених. Революція Гідности передбачала передусім національну гідність, яка без україномовного стрижня є просто хворобливим комплексом.

Отож умова політичних дегенератів щодо бажаного "втихомирення" Донбасу і Харкова ціною здачі державного статусу української мови, за яку померла не сотня, а мільйони великих українців упродовж нашої кривавої історії, - це дешевий і тупий шантаж "язиком", запрограмований Путіним і його рускоязичними блазнями.

Нагадаю чотири основних засади творення єдиної і неподільної України з єдиною державною українською мовою, які виклала ще у відкритому листі Януковичу, щойно його обрали президентом 2010 року:

1. Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) - себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови - українського селянства голодом та інтеліґенції - репресіями - себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи підтримчої політики держави щодо української мови.

2. Відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять 77.8%, хоч для цього досить і 70%. Із цього випливає не лише їхнє абсолютне право на державність лише однієї мови - української, але аксіоматичність цього факту.

3. Російськомовні українці - це здебільшого мимовільні жертви окупаційного московсько-радянського режиму. Вони найкращі трофеї для московського самодержавства. Завдання Української Держави - створити якнайкращі умови для їхнього повернення до українського мовного дому через освіту, культуру, державну діяльність. Натомість феномен національного самозаперечення породжує злих і нещасних політичних геростратів з промовистим суфіксом -енко. Нещасніших і жорстокіших людей за яничарів - не буває.

4. Вагомим чинником української мовної політики є найбільша етнічна меншина України - росіяни (17.3%), із чого випливає два основних напрями державної діяльности: а) етнічні росіяни, як і представники всіх інших меншин, зобов'язані володіти державною українською мовою, як володіють державною російською башкири, татари, чуваші, мордва тощо у Росії. Їхній спротив слід трактувати як загрозу українським інтересам; б) усі меншини, серед яких і російська, мають бути забезпечені правом реалізації своїх національних потреб, що не суперечать потребам титульної української нації і не загрожують цілісності та єдності держави.

Це звернення до януковичів я тоді завершила промовистою цитатою: "Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви - минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної - вічні. Постійне ваше і вашого охвістя зазіхання на визначальну ознаку нації - українську мову - свідчить лише про одне: ви агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв, - ніколи не здолаєте незалежної Української Держави - бо вона вічна, ви ж - тимчасові, як ваша сумнівна перемога у депресивному регіоні; тимчасові, як ваші брудні статки, з якими навіть у пекло не входять; тимчасові, як безвольність і роздвоєність ющенків та популізм і брехня тимошенків".

Отож, здаючи Мову і приймаючи ЯЗИК навіть у його регіональному вияві, ми вдруге розстрілюємо всіх тих, хто віддав життя за нашу духовну опору та основний символ ідентичности. Будьмо непохитні у карбуванні нашого українського СЛОВА. Нехай стане воно вогнем для нашого ворога і яничара і нездоланною силою для нас, вільних українців.

Ірина Фаріон